Агов єси...
Агов єси...
Добрий день, шановні!
Літературно-філософський сайт "ИДАРОП" має кілька відмінностей від інших сайтів:
а) розрахований на постійне авторське доповнення - на виріст;
б) носить презентаційний характер - хоча б для того, щоб уникнути фінансової залежності від українських "етикеточних" видавництв;
в) авторські, направлені на благо України інакомислія різко відмежовуються від владних, партійних, та конфессійних єдиномислій (див. "Камо грядеші" та РАЦУПІК);
г) започаткування та впровадження в життя авторського, літературно осмисленного, идаропного мислення та філософії ціленаправленного інакомислія;
д) створення образу Майбутньої України;
е)формування фундаментів цілістної менталітетно-історичної громадської свідомості сучасного українця на власній багатожанровій та різновіковій письменницькій творчості..
          "Перо і електрод - життя мого вершини,
          Два рушники у долі- ними я іду.
          Людської доброти й надійності учили
          І витязі пера, і друзі по труду.
          Я ріс на мозолях. Життя кидало солі..."

Від автора
(Херсонський автопортрет)

Я все, що я, і тільки я – і все!

Я маю право думати, як я!

Іду із необхідності в свободу!


Ні, я не перший,
я – первинний;
серцем тільки можна підійти.


Покличте совість з перекуру!

Я + ми = ями?!

З-під уламків
аксіом чужих
чую рідне багатоголосся.

Беру я час оцей
на серце;
і серце
йде на нітрогліцерин!


Ти боли,моє серце,що не сходять ідеї;
Ти люби Україну,а не гроші за неї!

Осколки серця
– падайте! – на землю...


О, мій трудящий, рідний мій,
жорстоко так обманутий народе,
я, перш за все, твоя дитина...

Йду, народе, твоїми прокльонами
проти рідних нахлібників орд!

Я – віник,
український віник:
для підмітання душ запліснявілих
виник!

Я – не урядник, я – уладник;
а це – не влада,
це – душа!

Я хочу тут повірити у завтра
де річпорти Вкраїну продають,
працюючи на Турцію та Захід.

Борюсь талантом за збереження святого:
за націю правічну – українці;
котру сьогодні топчуть на копійці.

На репродукції чужого
себе – ще рідного! –
не покладу.

Я з тих країв,
де сонце сходить в полі,
а вітер пестить яблунь пелюстки...

Веду себе на вічний свій Майдан!

Не до сокири кличу Україну –
до запитання про руїну.

Майбутне виставить-таки рахунок:
не хто, а що стояло за тобою?
Куди тебе завів нікчемний шлунок,
оскотинивши націю собою?!

Я – вічний учень;
я у вічності
учусь!

Моя нікудиненалежність –
чиновницьким системами
протилежність.

Я не сплю,
я приходжу до пам’яті,
як чорнобильські коні – в галоп!!!

Як боляче це бачить:
всує
в населення народ дебілізує!

Чи вимолю в майбутнього пробачення
за навмисне нинішнє небачення
далі підлої копійки?!

З яким ти звітом,
чоловіче,
підеш колись на Боже віче?!

З людинознавства
у чинопоклонство не перейди!

Ось моє, людини, світло!

Прокинься – не прикинься! – і в Херсоні!

Щоб, у століттях грізних випране,
не полиняло моє „Вибране”;
щоб не звучала фальш, як пісня,
ні за життя,
ні смерті після.

Очима отчої хатини
"Природа в наши дни избирает литературу своим рупором, своим голосом - и через нее взывает к человеческому сочувствию. Вот строки,переведенные с украинского,"Монолог рыжего леса" Владимира Нагорняка ("Дружба народов",№6,1990):
- Вы до дна мою горечь выпейте:
Я не буду стоять над Припятью,
Я не буду шуметь зеленый -
Там,где рос -
Там лишь тлен паленый...
Но и в свои пасмурные дни природа продолжает говорить на языке надежды. В том же журнале,что и В.Нагорняк..."
("Литературная газета" А.Вулис "Линия "соловьиной обороны")

     "Щиро вдячний Вам за листа,за цікаву книгу оригінальних філософських роздумів "Агов єси…". Попри невеликий обсяг – видання неосяжне своєю смисловою змістовністю. За Вашим наближенням до філософії майбутнього – філософії ціленаправленого інакомислія – мені бачиться,насамперед,авторський пошук самого себе,талановито виявлений багатожанровим творчим портретом.Загальне враження – однозначно позитивне. Ваша робота – то серйозна спонукальна спроба об`єднати людей навколо основоположних загальнолюдських цінностей".
(З рецензії Володимира Литвина на книгу "Агов еси…").
Мамина пісня
... а світ починався
Тремтливо, казково;
А світ починала
Її, колискова.
А серце - не серце -
Тривоги;
"Ждуть сина дороги..."
Самосели
Самосели - ми, самосели!!!,
Відірвалися ми від землі;
Хоч село, та й леваду, це ми
В пам`ять взяли... А наші малі
(Стрепенусь аж від думки дикої;
Хоч банальної, але такої):
"Чи любов до Вітчизни великої
У них визріє... без малої?.."
      Файловий додаток: (списати)

socionics, photo, Innovations, other (RUS)

 

 

 

О встречах в клубе СОЦИОН ЧиК

© Copyright Володимир Нагорняк 2010-2012