Агов
єси...
|
Агов
єси...
Добрий день, шановні!
Літературно-філософський сайт "ИДАРОП" має кілька відмінностей від інших сайтів: а) розрахований на постійне авторське доповнення - на виріст; б) носить презентаційний характер - хоча б для того, щоб уникнути фінансової залежності від українських "етикеточних" видавництв; в) авторські, направлені на благо України інакомислія різко відмежовуються від владних, партійних, та конфессійних єдиномислій (див. "Камо грядеші" та РАЦУПІК); г) започаткування та впровадження в життя авторського, літературно осмисленного, идаропного мислення та філософії ціленаправленного інакомислія; д) створення образу Майбутньої України; е)формування фундаментів цілістної менталітетно-історичної громадської свідомості сучасного українця на власній багатожанровій та різновіковій письменницькій творчості.. |
|
"Перо і електрод - життя мого вершини,
Два рушники у долі- ними я іду. Людської доброти й надійності учили І витязі пера, і друзі по труду. Я ріс на мозолях. Життя кидало солі..." |
|
Від автора
(Херсонський автопортрет)
Я все, що я, і тільки я – і все!
Я маю право думати, як я! Іду із необхідності в свободу! Ні, я не перший, я – первинний; серцем тільки можна підійти. Покличте совість з перекуру! Я + ми = ями?! З-під уламків аксіом чужих чую рідне багатоголосся. Беру я час оцей на серце; і серце йде на нітрогліцерин! Ти боли,моє серце,що не сходять ідеї; Ти люби Україну,а не гроші за неї! Осколки серця – падайте! – на землю... О, мій трудящий, рідний мій, жорстоко так обманутий народе, я, перш за все, твоя дитина... Йду, народе, твоїми прокльонами проти рідних нахлібників орд! Я – віник, український віник: для підмітання душ запліснявілих виник! Я – не урядник, я – уладник; а це – не влада, це – душа! Я хочу тут повірити у завтра де річпорти Вкраїну продають, працюючи на Турцію та Захід. Борюсь талантом за збереження святого: за націю правічну – українці; котру сьогодні топчуть на копійці. На репродукції чужого себе – ще рідного! – не покладу. Я з тих країв, де сонце сходить в полі, а вітер пестить яблунь пелюстки... Веду себе на вічний свій Майдан! Не до сокири кличу Україну – до запитання про руїну. Майбутне виставить-таки рахунок: не хто, а що стояло за тобою? Куди тебе завів нікчемний шлунок, оскотинивши націю собою?! Я – вічний учень; я у вічності учусь! Моя нікудиненалежність – чиновницьким системами протилежність. Я не сплю, я приходжу до пам’яті, як чорнобильські коні – в галоп!!! Як боляче це бачить: всує в населення народ дебілізує! Чи вимолю в майбутнього пробачення за навмисне нинішнє небачення далі підлої копійки?! З яким ти звітом, чоловіче, підеш колись на Боже віче?! З людинознавства у чинопоклонство не перейди! Ось моє, людини, світло! Прокинься – не прикинься! – і в Херсоні! Щоб, у століттях грізних випране, не полиняло моє „Вибране”; щоб не звучала фальш, як пісня, ні за життя, ні смерті після. |
|
Очима отчої хатини
"Природа в наши дни избирает литературу своим рупором, своим голосом - и через нее взывает к человеческому сочувствию. Вот строки,переведенные с украинского,"Монолог рыжего леса" Владимира Нагорняка ("Дружба народов",№6,1990):
- Вы до дна мою горечь выпейте: Я не буду стоять над Припятью, Я не буду шуметь зеленый - Там,где рос - Там лишь тлен паленый... Но и в свои пасмурные дни природа продолжает говорить на языке надежды. В том же журнале,что и В.Нагорняк..." ("Литературная газета" А.Вулис "Линия "соловьиной обороны") "Щиро вдячний Вам за листа,за цікаву книгу оригінальних філософських роздумів "Агов єси…". Попри невеликий обсяг – видання неосяжне своєю смисловою змістовністю. За Вашим наближенням до філософії майбутнього – філософії ціленаправленого інакомислія – мені бачиться,насамперед,авторський пошук самого себе,талановито виявлений багатожанровим творчим портретом.Загальне враження – однозначно позитивне. Ваша робота – то серйозна спонукальна спроба об`єднати людей навколо основоположних загальнолюдських цінностей". (З рецензії Володимира Литвина на книгу "Агов еси…"). |
|
Мамина пісня
... а світ починався
Тремтливо, казково; А світ починала Її, колискова. А серце - не серце - Тривоги; "Ждуть сина дороги..." |
|
Самосели
Самосели - ми, самосели!!!,
Відірвалися ми від землі; Хоч село, та й леваду, це ми В пам`ять взяли... А наші малі (Стрепенусь аж від думки дикої; Хоч банальної, але такої): "Чи любов до Вітчизни великої У них визріє... без малої?.." |
|
|
Файловий додаток:
|
|
|
|
|
|
|
|
|
© Copyright Володимир Нагорняк 2010-2012 |
|||||||
