1. Чорнобилем душевним час нас мітить!

Справдилось-таки:  боляче вчитуюся в «Післявоєнну доктрину» (1945-ий рік) американського ідеолога «холодної війни» Аллена Даллеса:

«… посіявши хаос, ми непомітно підмінимо їхні цінності на фальшиві, і примусимо їх у ці фальшиві цінності повірити… З літератури, мистецтва ми, наприклад, витравимо їхню соціальну сутність…. відчужимо художників, відіб’ємо у них бажання займатися відображенням, розслідуванням тих процесів, котрі відбуваються у глибинах народних мас… в управлінні державою непомітно, але активно і постійно будемо сприяти самодурству чиновників… безпринципність, бюрократизм та волокиту зведемо в доброчинність…».

Коли провідні українські письменники прорвалися у владу і на телебачення, подумалось: ось, нарешті, український духовний прорив!.. Телеефір усіється сценаріями за їхніми, дійсно, високохудожніми творами;владна підтримка, а там і ми, молодші, підтягнемося. Не вийшло – перемогли копійчано–безідейні «скруджі та телепузики». Прорив збанкрутів у нарив. Ті, непоіменно названі письменники, обезцінили свої твори і себе – українсько-народних глашатаїв, – партійними підляганнями, депутатствами та посадами. Совість перейшла у тимчасовість!

З часом ксерокопія тимчасового зла набувала ознак традиційності. Бенефісність шоу-театрів з відповідною «післябуфетною» публікою («Не обзивайте наш театр херсонським!»; де «херсонським» - порт приписки і не більше); етикеточні видавництва (чи, точніше, замість видавництв – друкарні); віддалена в космічну безкінечність від ще живих менталітетно-первинних національних письменників українська освіта; забронзовіла келійність ідеологічних міністерств… Культурний духовно-душевний нокаут нації !!!

2. Бутафорії суті

Вчорашньо-безсумнівне «так!» історично-миттєво,по-живому! – поляризується в сьогоднішнє «ні!», і навпаки. Калейдоскоп змін суспільних акцентів (а тільки це означає розвиток людства) настільки різноманітний та неосяжний, що людська свідомість не встигає (нікчемно малий проміжок фізичного людського буття) не те що обдумати, а й просто зафіксувати в усьому обсязі суспільно-еволюційний рух.

Групово (релігії, партії, блоки), вихопивши одну з багатьох площин суспільного розвитку людства та одночасно нівелюючи інші площини, людство все далі відходить від власних праоснов, що означають національний менталітет; скочується на єдиномисліє чи на півсотні єдиномислій, як в Україні. Філософія ціленаправленого інакомислія – менталітетно-глибинне первинно-творче співробітництво на співрозвиток ціленаправлених на благо України різностей. Єдиномисліє не терпить пробачень для інших бачень, не терпить навіть конструктивної системної критики себе. Отже, півсотні українських політичних кооперативів, маю на увазі всі українські партії, працюють першочергово на себе рідних,на власне будівництво, і тільки після цього, і виходячи з цього, на Україну – побічно.

Єдиномислія не об’єднаються! Вироблення ж глибинної об’єднувальної світової ідеї можливе лише на пріоритетах людського співжиття, лише на пріоритетах співжиття окремих особистостей над будь-якими груповими єдиномисліями. Тільки національні менталітети зумовлюють та спонукають многоплощинний та різноаспектний розвиток країни. Для прикладу: післявоєнні Японія і Німеччина; пізніше Китай та Корея. Людей об’єднував менталітет!

Перехід суспільної думки від пост-радянської інерції внутрішнього поневолення особистості партійним єдиномислієм до розкріпаченого (і ідеологічно, і первинно-творчо) співробітництва ціленаправлених на загальнолюдське благо та розвиток менталітетно-соціальних різностей – такий основний постулат авторської «філософії майбутнього»(так охарактеризував мою філософію В.Литвин).